Досить зашарпане поняття «довіра до банківської системи» сьогодні, здається, остаточно втратило будь-який зміст. Що може примусити людей довіритись повністю дискредитованій і розваленій, наче пісочна скульптура, системі, і віднести гроші до банку? А втім, незважаючи на вочевидь складну ситуацію, відповідь на це просте питання лежить на поверхні.

В останні роки найбільш великі українські банки почали справжню конкурентну війну. Вони відкривали сотнями нові відділення, часто навіть не турбуючись про те, аби забезпечити собі прийнятний потік клієнтів. Досить було тільки якому-небудь забудовнику оголосити про продаж підходящих за технічними характеристиками приміщень, банки вишикувались в чергу. За оцінками експертів, на відкриття одного майданчика банк витрачає не менш $150 000.

Зрозуміло, що розширюючи такими стрімкими темпами мережу своїх філій (всього за рік найбільш великі банки відкривали до 50 відділень кожний) і відділень, банкам треба було потурбуватися про наповнення їх клієнтами. В іншому випадку багатомільйонні інвестиції могли обернутись для них значними збитками.  Так українці почули про «десятки мільйонів доларів», що були витрачені лідерами ринку на ребрендінг, масштабні рекламні акції, кредитування без першого внеску і навіть без застави. Все це, хоча й було всупереч здоровому глузду і принципам ведення банківської справи, було підкорено одній меті: захопити  якомога більший шматок ринку, піднятися щонайвище в рейтингах банків.

Вставка: Сутність діяльності будь-якого банку зводиться до простої спекулятивної операції: взяти в одних дешевше і продати іншим дорожче. Збираючи гроші у населення у вигляді депозитів, банк до обіцяного вкладнику доходу додає невеличку маржу (звичайно близько 3% річних) і віддає отримані гроші в якості кредиту іншій людині. Взяті банком в борг гроші називають пасивами, віддані в якості кредиту – активами. До тієї миті, поки пасиви не стануть активами (тобто залучені депозити не будуть роздані у вигляді кредитів), вони являються джерелом збитків для банку, оскільки останній повинен платити за використання цих коштів, в той час як прибутки з них ще не отримав. Ключовий принцип кредитної діяльності банку говорить, що його активи повинні бути доходними і такими, що підлягають поверненню.

В період свого становлення українські банки, збираючи ресурси для кредитної діяльності, могли розраховувати лише на внутрішній ринок (депозити фізичних і юридичних осіб, міжбанківські кредити). Це в значній мірі обмежувало Ії кредитні можливості, тому банки поводили себе стримано і дуже акуратно. Ситуація кардинально змінилася, коли в Україну почали заходити західні банки. Це відкрило доступ найбільш крупним українським банкам до дешевих ресурсів і зняло раніше діюче обмеження. Кредити роздавались всім і в практично необмежених обсягах.

Вставка: ліквідність. В банківській термінології використовується як співвідношення пасивів і активів банку. Кажучи про «надлишкову ліквідність», мається на увазі, що банк накопичив дуже багато нерозміщених в кредитах пасивів, що здатне призвести до додаткових витрат. Поняття «розрив ліквідності» застосовується до ситуації, коли термін, до якого залучені кошти і термін, до якого вони видані у вигляді кредитів, істотно відрізняється. Те, що зараз спостерігається в банківській системі України, здебільшого стало причиною значного «розриву ліквідності» у вітчизняних банках, особливо тих із них, які часто звертались до зовнішніх позик.

Витративши колосальні кошти на рекламу і відкриття нових відділень, банки, намагаючись відшкодувати вкладені кошти, брали за кордоном відносно недорогі гроші у величезних обсягах і розміщували їх у вигляді кредитів всередині країни на строки, що іноді в 10 і більше разів перевищували строки користування зовнішньою позикою. В спокійні часи вимоги кредиторів банки виконували шляхом залучення нових позик, але з наступом кризи щедре джерело збідніло. Найбільш великі українські банки опинились в дуже складному становищі: численні кредитори банку (звичайні люди – утримувачі депозитів, закордонні банки, материнські структури тощо) стали вимагати від них виконати свої зобов’язання і повернути гроші. Але щоб виконати вимоги кредиторів, банкові необхідно, щоб такі ж численні його позичальники повернули взяті раніше кредити. І все було б нормально, але виконувати зобов’язання перед кредиторами потрібно вже зараз, тоді як кредити будуть повертати ще багато років поспіль.

Погіршує ситуацію, що склалася, різке падіння довіри людей до банків і відкликання ними вкладених на депозити грошей. Все це призводить до сильного негативного впливу не тільки на банківську систему, але й на всю економіку країни. Замість того, щоб консолідувати внутрішні ресурси, ми сьогодні навпаки, вилучаємо гроші з економіки. Кожний, хто приходить до банку забирати депозит, суворо кажучи, здійснює злочин проти держави і свого майбутнього. Але як ми можемо засуджувати людину, яка намагається врятувати із банка, що зазнає краху, накопичені за довгі роки гроші? По суті, другою із ключових проблем сьогоднішньої кризи стала низька фінансова грамотність людей. Беззастережно довіряючи рекламі і повідомленням із новин, вони своїми грошима буквально проголосували за політику, що проводиться найбільш крупними банками. За даними асоціації Українських банків станом на кінець 2008 року 74% усіх вкладів населення було зосереджено в 20 найкрупніших банках. Серед них і банк «Надра», і «Родовід», і «Укрпромбанк», і «Промінвестбанк». Сьогодні зрозуміло, що така практика виявилася згубною для всіх сторін: і вкладників, і самих банків.  Як результат, українці панічно бояться нести гроші до банку, часто наражаючись на неминучу втрату коштів завдяки розбурханій інфляції. І в існуючих умовах безглуздо говорити про засоби для відродження довіри. Великі банки, в силу своєї філософії, не спроможні повернути довіру людей до системи. Ця роль сьогодні відводиться невеликим банкам.

Вони здебільшого позбавлені від хвороб, на які сьогодні потерпають більш великі. У них немає зобов’язань перед закордонними фінустановами, вони не обтяжені кредитами, що не підлягають поверненню. І відтік депозитів із малих банків не дуже істотний, тому що депозити фізичних осіб не складають значної частини їх пасивів. Це, зокрема, не означає, що всі невеликі банки в рівній мірі стабільні і безпечні для вкладень. Багато банків створено задля обслуговування  конкретної фінансово-промислової групи, іноді – галузі. До тих пір, допоки група, що обслуговується банком, стабільна, банкові нічого не загрожує. Але коли материнська структура потерпає від труднощів, вони автоматично переносяться і на банк. Ясна річ, за роки роботи багато із невеликих банків встигли істотно розширити поле своєї діяльності, тим самим знизивши свої ризики. І, тем не менше, приймаючи рішення нести гроші до банку, зверніть увагу на галузь, яку він обслуговує. Погодьтесь, хіба має сенс сьогодні вкладати гроші в банк, який обслуговує металургію чи хімічну промисловість. В донецькому регіоні прикладом «правильного»  банку може слугувати банк «Український фінансовий світ», засновником якого є корпорація «Олімп» - один із лідерів горілчаного ринку України.

- Сьогодні наш банк має низку переваг, - розповідає заступник голови Наглядацької Ради Сергій Навоєв. – Ми не залучували зарубіжних інвестицій, не здійснювали високоризикові кредитні операції, а розвиток банку здійснювався за рахунок власних ресурсів. Банк постійно відчуває підтримку власників, які і сьогодні впевнено почуваються на ринку. Так, в минулому році було збільшено уставний фонд банку на 40 млн. грн і сьогодні він складає 143 млн. грн. Незважаючи на скрутний час, за результатами роботи за 2008 рік «УФС» посів перше місце серед 120 малих банків країни за показниками чистого прибутку.

Сьогодні всі експерти визнають, що найближчим часом банківська система зазнає істотних змін. При цьому роль невеликих банків значно посилиться. Так чи інакше, зрозуміло, що довіра населення до банківської системи під силу повернути тільки їм. Українці, хоча в цілому і дуже доброзичлива нація, ніколи не забувають імен своїх кривдників. В якості приклада можна пригадати Ощадбанк СРСР.

Малі банки наче малолітражки. Коли фешенебельний спорткар через постійні зупинки для «кутежу» і свою природну зажерливість зупиняється на узбіччі з порожнім баком, маленька економічна машинка з легкістю дістається до пункту призначення. Так, вона не в змозі нестися на шаленій швидкості, вона не справляє надзвичайного враження на оточуючих, в неї не стрибають зачаровані гарчанням мотору німфетки, але вона впевнено і стабільно довозить свого хазяїна до пункту «Б».